У нас, молодих, попереду року

12

Всім привіт. Мені 30, і я бородатий. А задовбали мене, як не дивно, моя молодість. Вірніше, громадська думка, яка заганяє мене в дивний концтабір з не менш дивною назвою «Ви, молоді».

Приміром, я не маю права вибирати, яку музику мені слухати. Тому що ми, молоді, поголовно слухаємо репчик. Або рок. Або яке-небудь попсове радіо. Варіацій не допускається.

Сім’я мені взагалі протипоказана. Ми, молоді, інфантильні до чортиків, страшно безвідповідальні, нам навіть кішку довірити не можна, не те що дитину виховувати. Все б нам пити та гуляти. А ще ми, молоді, постійно в дурні іграшки на комп’ютері граємо. Що за дивні фантазії?

— А ось у Марії Петрівни донька бла-бла-бла.

— При чому тут я?

— Ну як же! Ось у Марії Петрівни донька бла-бла-бла.

— А я тут при чому?

— Дак ви ж молоді, ось у Марії Петрівни…

У мене непогана робота і деякі плани? Пфф. Не може бути у мене роботи: ми, молоді, живемо одним днем, працювати не хочемо, сидимо на шиї у батьків. Ось, наприклад, дочка Марії Петрівни… Тьху ти.

В районну поліклініку мені краще не заглядати, навіть якщо дуже притисне. Будь-яка бабуся з черги доступно і енергійно пояснить, що у нас, молодих, нічого боліти не може, це все дурниці. Ну ладно, побіжи, бабуля, на цвинтарі, откопай мою знайому, чия біографія зупинилася на 26, і розкажи їй, що ніякого раку не було — у нас, молодих, такого не буває. Раптом воскресне?

Навіть ходити пішки або користуватися громадським транспортом мені не можна: ми, молоді, зобов’язані хотіти машину. Бажано дорогу. Заробити на неї? Ні, тільки на батьківські кошти — ми ж молоді, нам же вийми та поклади!

Загалом, задовбали. Не приставайте до нас, молодих: сидіть в своїй помаранчевої соцмережі, дивіться свої серіали і слухайте свого Стаса. А що? Ви ж літні!