Пергидрольное чарівність

51

Працюю в торговому центрі. У магазині з канцтоварами, розташованому через три павільйони від нас, роблять ксерокопії. Туди частіше ходять гості столиці, сильно приїжджі і зовсім недавно прибулі, російською володіють у трьох словах. Тридцять разів у день:

— Мінеконо кисерокас.
— Він у канцтоварах.
— А міне тут де?
— Там.
— Як я йду там?

Набридло. Написала оголошення: «Ксерокс в канцтоварах», дбайливо примальовувала стрілочку. Додався питання: «А як туди пройти?» Люб’язно описала. «Ой! Може, ви по-швидкому зробите?» Оголошення перетворилося в інформативне лист. На «А, це… ну… мені ксерокс» я мовчки тикала пальцем в папірець, люди читали, посміхалися і йшли, куди написано. Я зітхнула з полегшенням.

Якось зайшла пергидрольное чарівність в стразах, годящееся мені в матері, і видало стандартне «отксерокопируйте ксерокопію ксерокопії». Я звернула її нафарбований погляд до оголошення. Задумливо дочитавши, диво сильно замислився, потім зробило дитячий вигляд, топнуло рожевої шпилькою і пропищало:

— Ну блі-і-ін! Ну мені всього один листочичек!..

Оголошення я викинула.