Від любові до ненависті

57

Здрастуйте, дозвольте відрекомендуватися: я — людина, яка ненавидить свою роботу. І клієнтів, з якими доводиться спілкуватися, — особливо.

Я буду продовжувати лаяти їх за всі їх дії, які ускладнюють мою роботу, із-за чого мій робочий день збільшується, я менше часу проводжу з родиною, а також просто відпочиваю.

Я буду футболити їх, коли вони дістають із «ну дуже строкової проблемою, з-за цього вся робота встала», тому що ці прохання ніколи не супроводжуються чеком на суму, що становить 10% від можливих збитків (загальноприйнята частка). Чомусь всім клієнтам здається, що раз у них зламалося щось полагодити повинні безкоштовно, та ще й вибачитися за незручності. З чого вони це взяли — не зрозумію ніяк.

Я буду злитися, коли моє докладне пояснення тупо пропускається повз вуха, бо людина в цю саму хвилину думає про щось про своє і чує лише кожне третє (п’яте-десяте…) слово з моєї розповіді. А потім починає мало того, що перепитувати, так ще й обурюватися, мовляв, чому так? Хоча я насправді тільки що повільно втовкмачував йому якраз протилежне.

А тепер: увага, зламаю вам шаблон! Якщо ви подумали, що моя робота — низькооплачувана і низькорівнева, і готові були сказати мені: «Не подобається — звільняйся», то ви помилилися. Я — консультант по управлінню підприємством, і отримую кілька сотень доларів за годину роботи, що дозволяє мені бути в числі кількох відсотків найбагатших людей в нашій країні. І тим не менше я теж жива людина.

Я не кину свою роботу, тому що саме вона приносить достаток моїй родині. Але я не дозволю завдавати шкоди моєму душевному здоров’ю, ігноруючи самі базові принципи людського спілкування, під прапором «я клієнт, плачу тобі мільйони — мені все можна». Зрозуміло, ти — пан директор — мені платиш, і тому з тобою я сваритись не буду. А ось твоїх співробітників, з якими мені доводиться спілкуватися, — я будував, строю і буду будувати. Поки вони не з’ясують собі, що головний — я, а не вони, і не почнуть поводитися, як треба.

Задовбали!